Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (актуальна практика)

СУДОВІ РІШЕННЯ ОБ’ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ, ЯКІ МІСТЯТЬ ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМИ ПРАВА В ПОДІБНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

1. Декларація про доходи та майновий стан осіб (які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги), складена окремим громадянином, котрий не займається професійною чи службовою діяльністю, що вимагало б складання (видання чи посвідчення) ним такого документа, і яка не видається чи посвідчується повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, не містить ознак офіційного документа. Використання завідомо підробленого документа, який не містить ознак офіційного, не утворює складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК (постанова  ОП від 05.09.2022 у справі № 310/3772/20 (провадження № 51-1922кмо21), можна ознайомитися за посиланням –https://reyestr.court.gov.ua/Review/106204896. Окрема думка – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106191198).
2. Апеляційні та касаційні скарги осіб, які мають право на оскарження судових рішень, повинні бути викладені державною мовою. Якщо апеляційна скарга, подана в порядку статей 422, 422-1 КПК, складена іноземною мовою, положення ст. 398, частин 1, 2, п. 1 ч. 3 ст. 399 КПК до такої скарги не застосовуються. У цьому разі суд апеляційної інстанції повертає апеляційну скаргу, складену неукраїнською мовою, особі, яка її подала (постанова ОП від 19.09.2022 у справі № 521/12324/18 (провадження № 51-5817кмо21),  можна ознайомитися за посиланням –  https://reyestr.court.gov.ua/Review/106426687).
3. Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності, то процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов’язані зі здійсненням кримінального провадження, у тому числі витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов’язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту (постанова ОП від 12.09.2022 у справі № 203/241/17 (провадження № 51-4251кмо21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315603).
4. Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, ухвалення рішення об’єднаною палатою ККС стосовно необхідності відступу від висновку про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ККС, щодо постановлення апеляційним судом рішення у формі ухвали, у разі зміни вироку суду першої інстанції лише в частині неправильного зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання, без застосування до засудженого більш суворого покарання є неприйнятним (постанова ОП від 19.09.2022 у справі № 295/2309/17 (провадження № 51-454км22),  можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106426688).
5. Прокурор не належить до учасників кримінального провадження, щодо яких встановлюються межі касаційного оскарження (ст. 425 КПК). Прокурор має право оскаржувати в касаційному порядку судові рішення у частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв (п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК) (постанова ОП від 05.09.2022 у справі № 481/877/19 (провадження № 51-3164кмо20), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106191157. Окрема думка – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106191197).

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Кваліфікуючи дії декількох осіб, учасників бійки, за ч. 2 ст. 121 як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого, необхідно встановити, що ці особи діяли спільно з метою спричинення єдиного злочинного результату. Якщо учасники бійки не вчиняли спільних узгоджених дій стосовно потерпілого, а спричинили йому окремими розрізненими діями різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, то їхні дії необхідно кваліфікувати за спричинення потерпілому тих тілесних ушкоджень, які кожен з них безпосередньо заподіяв (постанова  ВС від 15.09.2022 у справі № 127/18956/18 провадження № 51-1374км22),  можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106354674).
2. Обвинувачений, який у відповідь на насильство, застосоване потерпілим до дружини обвинуваченого, завдав потерпілому удар, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодження, перебував у стані необхідної оборони з огляду на поведінку потерпілого, який не реагував на зауваження сусідів та землевпорядника й безпричинно застосував фізичну силу до дружини обвинуваченого, що давало підстави останньому реально сприймати його поведінку як таку, що загрожує здоров’ю його близької людини, а також з огляду на миттєву реакцію обвинуваченого на ситуацію та завдання потерпілому удару відразу після протиправних дій останнього, наявність в обвинуваченого мети захистити свою дружину, яка зазнала фізичного впливу від потерпілого, а не помститися йому через неприязні стосунки (постанова ВС від 15.09.2022 у справі № 446/244/14-к (провадження № 51-4847км19), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106354686).
3. Якщо обвинувачений після конфлікту з потерпілим, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть, після того, як потерпілий вночі проник у його будинок та почав застосовувати насильство, то судам належить установлювати обставини, які підтверджують або спростовують те, що дії обвинуваченого були спрямовані на відвернення насильницького протиправного вторгнення в його житло. Вказаний аспект ключовий для належного вирішення питання про те, чи перебували дії обвинуваченого в межах необхідної оборони як обставини, яка виключає кримінальну протиправність діяння, або виходили за її межі (постанова ВС від 19.09.2022 у справі № 149/916/17 (провадження № 51-8642км18), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106390665).
4. Ненадання обвинуваченим документального підтвердження причин неявки на одне із судових засідань суду апеляційної інстанції не може свідчити про його систематичне та цілеспрямоване ухилення від суду й бути підставою для зупинення або переривання перебігу строку давності, що передбачено частинами 2 і 3 ст. 49 КК (постанова ВС від 22.09.2022 у справі № 756/2922/19 (провадження № 51-5498км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106426710).
5. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році» матері, якій було пред’явлено підозру в незаконному переправленні через державний кордон України своєї малолітньої дитини з використанням підробленого дозволу батька на право виїзду дитини за кордон у супроводі матері, без з’ясування питання про те, чи посягає вчинене нею правопорушення на охоронювані інтереси малолітньої дитини, не ґрунтується на вимогах закону (постанова ВС від 22.09.2022 у справі № 715/3085/21 (провадження № 51-1160км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517320).
6. Призначення основного покарання у виді позбавлення волі засудженому за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, у розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією цієї норми, не є м’яким з урахуванням, зокрема, конкретних обставин події та посткримінальної поведінки обвинуваченого, а саме: беззастережне визнання ним своєї вини; надання зізнавальних показань; подання клопотання про дослідження доказів під час судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК; неодноразове вибачення перед потерпілими та їхніми родичами; добровільне часткове відшкодування шкоди, завданої потерпілим внаслідок вчиненого злочину, тощо. Окрім того, хоча суд обґрунтовано визнав вчинення обвинуваченим злочину в стані алкогольного сп’яніння обставиною, яка обтяжує його покарання, однак згідно зі встановленими судом даними вміст у його крові алкоголю відповідав незначному, легкому ступеню сп’яніння, а потерпілим було відомо, що вони з дітьми в кількості, яка перевищує дозволену кількість пасажирів у цьому транспортному засобі, сідають в автомобіль до водія, який вживав алкогольні напої (постанова ВС від 13.09.2022 у справі № 686/24681/18 (провадження № 51-331км19), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315587).
7. Вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп’яніння може бути підтверджено висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, долученим до матеріалів провадження в оригіналі. На достовірність і допустимість як доказу не впливає відсутність підпису на одному з трьох примірників висновку, складеного в закладі охорони здоров’я, що відповідно до законодавства мав бути виданий під підпис поліцейському, який доставив обвинуваченого на огляд, оскільки цей документ містить всю необхідну інформацію про освідування обвинуваченого на стан сп’яніння, підписаний лікарем, скріплений його особистою печаткою та штампом медичної установи. Недолучення до матеріалів кримінального провадження копії сертифіката відповідності та свідоцтва про повірку технічного засобу, який використовувався в медичному закладі під час медичного огляду обвинуваченого з метою виявлення в нього стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, не тягне визнання акта медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів недопустимим доказом (постанова ВС від 20.09.2022 у справі № 711/2189/21 (провадження № 51-1704км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106454404).
8. Якщо засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, не визнав вину, заперечував факт причетності до ДТП, не відшкодував у добровільному порядку шкоду, заподіяну потерпілій особі, не розкаявся у вчиненому, то застосування положень ст. 69 КК не ґрунтується на вимогах закону (постанова ВС від 15.09.2022 у справі № 724/692/21 (провадження № 51-1010км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106354682).
9. Той факт, що небезпеку для руху, а саме перебування пішохода в стані алкогольного сп’яніння на проїжджій частині дороги, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог ПДР, однак таку обставину повинні врахувати суди під час обрання заходів кримінальноправового впливу, зокрема звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, у сукупності з іншими обставинами та даними про особу засудженого (постанова ВС від 08.09.2022 у справі № 297/1253/17 (провадження № 51-1171км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106243395).
10. Дії особи, яка завдала одного удару потерпілій, внаслідок чого вона впала на підлогу, вдарилася головою об кухонну стінку та померла від отриманих тілесних ушкоджень, слід кваліфікувати як спричинення смерті через необережність (ч. 1 ст. 119 КК). Водночас у діях обвинуваченого вбачається необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості. Обвинувачений, завдаючи під час конфлікту потерпілій одного удару долонею по обличчю, хоч і не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (падіння потерпілої з подальшим ударом головою та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала її смерть), однак повинен був і міг їх передбачити та діяти з більшою обережністю (постанова ВС від 01.09.2022 у справі № 736/2398/18 (провадження № 51-5276км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106079296).
11. Якщо особа вчиняє кримінальне правопорушення з неконкретизованим умислом, то її дії слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, у якій передбачено відповідальність за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно. Про наявність неконкретизованого умислу в обвинуваченої на спричинення шкоди здоров’ю потерпілого свідчить, зокрема, конфлікт між обвинуваченою і потерпілим, під час якого обвинувачена висловила намір вбити потерпілого та скористалася зарядженою пневматичною зброєю, достовірно знаючи про це, для здійснення пострілу в його голову. Такі обставини свідчать про те, що обвинувачена розраховувала на особливу вразливу дію пневматичної зброї і такі можливі неконкретизовані наслідки, як поранення потерпілого, від якого його здоров’ю буде спричинена шкода, і хоча не бажала, але свідомо припускала такі наслідки (постанова ВС від 15.09.2022 у справі № 577/195/20 (провадження № 51-4465км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106354721).
12. Торгівля людьми має місце в діях обвинуваченого, який, скориставшись уразливим станом потерпілого, застосовуючи фізичне насильство та погрожуючи цим, завербував потерпілого з метою експлуатації, утримував у підневільному стані, переміщував і примушував його до жебракування, обмежував у вільному пересуванні по місцевості шляхом постійного пильного нагляду для запобігання можливості втечі, здійснюючи систематичний контроль за ним під час жебракування, забирав у нього гроші, випрошені у сторонніх осіб, та після цього переміщував знову до квартири, у якій вони проживали. Якщо потерпілий, особа з інвалідністю ІІІ групи, не мав можливості чинити опір незаконним діям засудженого через вади, перебував у тяжких обставинах надзвичайно скрутної ситуації, спричиненої відсутністю в нього постійного місця роботи, житла та будь-яких коштів для існування, свідчить про те, що потерпілий перебував в уразливому стані (постанова ВС від 22.09.2022 у справі № 127/1309/19 (провадження № 51-5286м21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106454425).
13. Якщо предметом викрадення була річ (у цьому кримінальному провадженні – норкова шуба), вартість якої достеменно для обвинуваченого та інших осіб перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то встановлення вартості викраденого майна шляхом проведення експертизи для визначення розміру завданої шкоди, який має бути враховано для визнання дій такими, за які настає не адміністративна, а кримінальна відповідальність, є необов’язковою. Якщо в кримінальному провадженні за обвинуваченням особи, яка викрала в потерпілої норкову шубу, за ч. 1 ст. 185 КК розмір викраденого майна не впливає на кримінально-правову кваліфікацію вчиненого, а обвинуваченій не було інкриміновано кваліфікуючих ознак, пов’язаних з розміром викраденого (викрадення  в значному, великому чи особливо великому розмірі), то ухвалення судом виправдувального вироку у зв’язку з недоведенням ознак складу кримінального правопорушення не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального законодавства (постанова ВС від 15.09.2022 у справі № 760/6513/17 (провадження № 51-5496км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106354733).
14. Необхідна й достатня складова частина підстави кримінальної відповідальності за шахрайство – усвідомлення суб’єктом кримінального правопорушення того факту, що майно, яким він заволодіває, є чужим для нього та він не має будь-якого права на це майно. Кримінальна відповідальність за шахрайство пов’язана, як правило, не зі встановленням ознак конкретної особи, власності якої заподіяно шкоду, а з тим, чи доведено усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (є чужим для нього), з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь чи третіх осіб за відсутності законних підстав для того і збільшення внаслідок цього майнових фондів (власних чи третьої особи). Для кваліфікації дій обвинуваченого як шахрайства необов’язково встановлювати, чи усвідомлював він, кому саме та з яких підстав належить чуже для нього майно, чи заволодіває він майном, увівши в оману власника цього майна чи іншу особу, у фактичному володінні якої воно перебуває, крім випадків урахування матеріального становища конкретного потерпілого за ч. 1 ст. 190 КК. Для кваліфікації за ст. 190 КК не вимагається, щоб збігалися особа, яку винний уводить в оману, та потерпілий від цього кримінального правопорушення (постанова ВС від 14.09.2022 у справі № 419/703/16-к (провадження № 51-3395км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315609).
15. Оформлення на роботу особи без дотримання вимог трудового законодавства є за визначених законом умов підставою для дисциплінарної відповідальності та не утворює складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК. Затвердження роботодавцем табелів обліку робочого часу стосовно працівника, який за домовленістю з ним виконував основну роботу вдома з дотриманням норм чинного законодавства, не містить складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, з огляду на відсутність заборони трудовим законодавством такого виду роботи, передбачену можливість для працівників, які працюють на дому, розподіляти робочий час на свій розсуд, здійснювати роботодавцем оплату праці за фактично виконану роботу без необхідності ведення ним табеля обліку робочого часу (постанова ВС від 14.09.2022 у справі № 576/1469/18 (провадження № 51-927км19), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106330085).
16. Мета є необхідною ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258 КК, та потребує обов’язкового встановлення під час кваліфікації дій особи за цією статтею. Терористичний акт вважається вчиненим з метою привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного та з метою впливу на прийняття рішень, вчинення або невчинення дій державною владою чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, у разі вчинення винуватим протиправних дій, спрямованих на зрив заходів військових комісаріатів з військової мобілізації, графіків постачання силам антитерористичної операції паливних матеріалів та військової техніки, розміщених на складських приміщеннях та залізничних станціях, зрив збору приватною установою гуманітарної допомоги (постанова ВС від 27.09.2022 у справі № 752/1734/16-к (провадження № 51-2798км20), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517352).
17. Для кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 263 КК як незаконне зберігання вогнепальної зброї необов’язковою є наявність доказів, які б свідчили про те, що обвинувачений мав намір використовувати цю зброю (постанова ВС від 27.09.2022 у справі № 233/5393/20 провадження № 51- 5495км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517271).
18. Ознакою об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК, є незаконність поводження з радіоактивними матеріалами, зокрема із джерелами іонізуючого випромінювання, тобто поводження без передбаченого законом дозволу. Дії з демонтажу – зняття з літальних апаратів датчиків обледеніння, за якого саму іонізуючу речовину, герметично вмонтовану в цей виріб, не вилучали, не вважається використанням радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання), що перебувають у виробі без установленого законом дозволу, що свідчить про відсутність ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 265 КК (постанова ВС від 27.09.2022 у справі № 752/1734/16-к (провадження № 51-2798км20), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517352).
19. Факт перебування потерпілого в стані алкогольного сп’яніння в момент ДТП не свідчить про наявність причинного зв’язку між відповідним станом потерпілого та такою пригодою і не виключає кримінальну відповідальність водія за ст. 286 КК, який порушив ПДР, що перебуває у причинному зв’язку з наслідками – смертю потерпілого (постанова ВС від 15.09.2022 у справі № 654/4434/18 (провадження № 51-5379км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106330093).
20. Про грубе порушення громадського порядку обвинуваченим з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, свідчать, зокрема, такі обставини: зухвале порушення регламентованого та відомого як водію порядку дій після ДТП; крики, образи, нецензурна лайка, залякування, демонстрація пістолета для відстрілу гумових куль, направлення його в бік потерпілого, побиття та вчинення самосуду над потерпілим навпроти зупинки громадського транспорту; створення своїми діями реальної загрози для життя і здоров’я потерпілого та інших громадян; ігнорування дій сторонніх осіб, які намагалися припинити хуліганство; намагання вчинити самосуд над потерпілим через використання незначного приводу; застосування насильства із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень; тимчасове обмеження руху транспорту; неприпинення порушення громадського порядку тривалий час. Використання при вчиненні хуліганства спеціальних засобів (до яких зараховано, зокрема, пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії), – підстава для кваліфікації дій винної особи за ч. 4 ст. 296 КК не лише тоді, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогою зазначених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян. На застосування предмета, заздалегідь заготовленого для завдання тілесних ушкоджень, у діях обвинуваченого вказує те, що він задовго до початку конфлікту свідомо мав при собі пристрій для відстрілу патронів з гумовими кулями, призначений для завдання тілесних ушкоджень, перед початком діалогу з потерпілим підготував цей предмет для завдання тілесних ушкоджень (вийняв з кобури та почав демонструвати), направляв його на потерпілого, демонструючи серйозність своїх вимог до нього вчинити певні дії, а інші учасники конфлікту під час інциденту вважали, що за допомогою вказаного предмета обвинувачений створював реальну загрозу для життя чи здоров’я громадян (постанова ВС від 01.09.2022 у справі № 759/8038/19 (провадження № 51-5070км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106079300).
21. Дії засудженого, який, будучи службовою особою, обіймаючи посаду оперуповноваженого, використовуючи службове становище і владні повноваження, зініціював здійснення кримінального провадження щодо особи з метою створення несприятливих умов для неї, за яких вона б погодилася систематично сплачувати неправомірну вигоду у вигляді щомісячних платежів за можливість здійснювати господарську діяльність з обробки бурштину без втручання правоохоронних органів, є вимаганням неправомірної вигоди. З урахуванням того, що саме засуджений призначав зустрічі та надалі спрямовував їх на обговорення теми систематичного надання неправомірної вигоди, сам визначав у завуальованій формі порядок виплати, розмір неправомірної вигоди, що було обумовлено його побоюваннями бути 90  викритим унаслідок можливого документування його дій, підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 368 КК. Якщо службова особа просить надати неправомірну вигоду в конкретній валюті, то сукупністю доказів у справі має бути встановлено вид цієї валюти (постанова ВС від 21.09.2022 у справі № 360/421/19 (провадження № 51-5243км19), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106454411).
22. На кваліфікацію дій особи за ст. 390-1 КК як порушення обмежувального припису не впливає той факт, що у вироку, яким особа визнана винуватою у вчиненні цього кримінального проступку, немає посилання на час та місце вручення обмежувального припису, якщо в матеріалах кримінальної справи є відомості, що обвинувачений знав про рішення суду, яким видано обмежувальний припис щодо нього (постанова ВС від 20.09.2022 у справі № 728/834/21 (провадження № 51-434км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106454402).

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Дія кримінального процесуального закону в часі
   Зміни до кримінального процесуального закону дають право на закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, і виникнення такого права пов’язується із часом набрання чинності внесених змін до КПК та часом унесення відомостей до ЄРДР про вчинений злочин. Місцевий суд має право закрити кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК у разі, якщо відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, було внесено в ЄРДР до моменту введення в дію (15.03.2018) Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ч. 1 ст. 284 КПК було доповнено п. 10, однак жодній особі не було повідомлено про підозру і, як наслідок, не було вручено обвинувального акта. Водночас після введення в дію вказаного Закону слідчим кримінальне провадження було об’єднано з іншим, у частині первісної кваліфікації за ч. 1 ст. 190 КК виділено в окреме провадження, яке на час апеляційного розгляду перебувало на досудовому розслідуванні, а впродовж досудового розслідування до первісного кримінального провадження було приєднано матеріали чотирьох інших проваджень за тими статтями Особливої частини КК, за якими обвинувальний акт було складено та передано до суду першої інстанції (постанова ВС від 12.09.2022 у справі № 287/1490/20 (провадження № 51-2909км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106264606).
2. Забезпечення права на захист
   Порушення апеляційним судом права на захист убачається в разі розгляду цим судом апеляційної скарги сторони обвинувачення за відсутності сторони захисту – адвоката й засудженого – попри наявність у матеріалах кримінального провадження клопотання сторони захисту про відкладення розгляду справи, зокрема, у зв’язку із хворобою засудженого та неможливістю його прибуття в судове засідання, з якого випливає, що засуджений мав намір брати участь у судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення, і вказівки в ньому на те, що згодом будуть надані відповідні документи на підтвердження хвороби засудженого та перебування його на лікарняному. Посилання апеляційного суду в ухвалі на те, що засуджений не підтвердив факт свого захворювання, є неприйнятним, адже відповідні документи про хворобу засудженого сторона захисту могла надати лише після його одужання, що й було зроблено вже на етапі подання касаційної скарги (постанова ВС від 01.09.2022 у справі № 740/2157/19 (провадження № 51-5091км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106079365).
3. Особа, яка підозрюється, обвинувачується або засуджена за вчинення кримінального правопорушення, може відмовитися від захисника чи замінити його відповідно до вимог ст. 54 КПК.
   Участь захисника в 16 судових засіданнях в інтересах обвинуваченого, зокрема, виступ у судових дебатах з висловленням позиції захисту, узгодженої з обвинуваченим, підтримка обвинуваченим свого захисника в усіх питаннях, щодо яких суд ухвалював рішення після заслуховування думки учасників судового провадження, подання захисником апеляційної скарги на обвинувальний вирок місцевого суду щодо обвинуваченого, за якою було відкрито апеляційне провадження, участь захисника в апеляційному розгляді кримінального провадження, якщо обвинувачений упродовж досудового розслідування та розгляду судами обох інстанцій підтримував свого захисника та не повідомляв про пасивність захисту, який надавав йому захисник, і не ставив під сумнів ефективності наданої йому правової допомоги цим захисником, свідчить про ефективний захист обвинуваченого, що не дає судам підстав робити висновок про неефективність захисту обвинуваченого (постанова ВС від 15.09.2022 у справі № 127/4430/18 (провадження № 51-1013км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315571).
4. Не вважається обмеженням або порушенням права на захист обвинуваченого його подальша незгода з раніше обраними та узгодженими з адвокатом позицією і тактикою захисту, якщо обвинувачений сам обрав собі адвоката, уклавши з ним договір про правову допомогу, під час судового розгляду не скаржився на дії адвоката, не відмовлявся від його послуг і не просив залучити йому безоплатного захисника. Якщо адвокат, з яким обвинувачений уклав договір про правову допомогу, здійснював захист обвинуваченого до моменту ухвалення вироку, а вже після цього був поновлений на роботі в органах прокуратури, то це не свідчить про порушення права на захист обвинуваченого (постанова ВС від 28.09.2022 у справі № 341/2192/19 (провадження № 51-5904км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106598642).
5. Сторона обвинувачення
   КПК не передбачає необхідності повторного призначення слідчого (групи слідчих) чи доручення на проведення досудового розслідування конкретному слідчому в об’єднаному кримінальному провадженні. Якщо у двох окремих кримінальних провадженнях, внесених у ЄРДР до їх об’єднання, здійснення досудового розслідування було доручено тому ж слідчому, то в разі об’єднання цих кримінальних проваджень цей слідчий не втрачає повноважень на здійснення досудового розслідування в об’єднаному кримінальному провадженні. А тому вчинені ним процесуальні дії є такими, що відповідають вимогам КПК (постанова ВС від 14.09.2022 у справі № 740/2968/16-к (провадження № 51-400ск22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315597).
6. Арешт майна
   Не вважається тимчасово вилученим майном, на яке з метою забезпечення кримінального провадження може бути накладено арешт, вилучений в обвинуваченого пістолет, який є ручною вогнепальною зброєю (предметом, який вилучений законом з обігу), на зберігання якої він не мав дозволу (постанова ВС від 27.09.2022 у справі № 233/5393/20 провадження № 51-5495км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517271).
7. Строки досудового розслідування
   Якщо особа після повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку не визнає свою вину та відмовляється від надання пояснень на підставі ст. 63 Конституції України, то строк досудового розслідування в такому кримінальному провадженні становить 20 діб із дня повідомлення особі про підозру (п. 2 ч. 3 ст. 219 КПК) (постанова ВС від 08.09.2022 у справі № 607/10395/21 (провадження № 51-598км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106191200).
8. Висновок експерта
   Висновок експертизи є належним та допустимим доказом, якщо експертиза була проведена у встановленому законом порядку компетентними особами, які наділені визначеними законом повноваженнями, попри те, що експерт, який проводив цю експертизу, мав невеликий досвід та стаж роботи експертом (постанова ВС від 06.09.2022 у справі № 134/50/18 (провадження № 51-853км22), можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/106141397).
9. Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту про покладення в основу висновку про винуватість засудженого обох висновків експертизи, які суперечать один одному і є протилежними, зокрема щодо вирішення питання про спосіб та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, яке має істотне значення для кваліфікації злочину. Суд першої інстанції згідно з положеннями, передбаченими п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, має проаналізувати обидва висновки, надати їм відповідну оцінку із вказівкою на те, чому він надає перевагу одному висновку над іншим, та не позбавлений можливості своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 332 КПК (постанова ВС від 28.09.2022 у справі № 148/744/15-к (провадження № 51-5505км19), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106598735).
10. Цивільний позов у кримінальному провадженні
    Відповідно до вимог ч. 3 ст. 128 КПК цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, установлених законом. Прокурор, який пред’являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України «Про прокуратуру». Оскільки «інтереси держави» є поняттям оціночним, прокурор у кожному окремому випадку визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту (постанова ВС від 28.09.2022 у справі № 607/16590/20 (провадження № 51-923км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106598647).
11. Суд розглядає цивільний позов у кримінальному провадженні за правилами, визначеними кримінальним процесуальним законом, та неуповноважений встановлювати наявність чи відсутність інших осіб, котрі мають право пред’явити цивільний позов до відповідача. Відсутність інформації про інших утриманців, як і відмов на користь тих утриманців, які мають право на відшкодування шкоди, не може бути перешкодою для реалізації права потерпілих, які звернулися з позовом про відшкодування шкоди в межах кримінального провадження за ч. 3 ст. 286 КК. Надані потерпілою фіскальні чеки, відповідно до яких період придбання ліків та медичних препаратів збігається з періодом проходження нею лікування, а види ліків і їхні назви вказують на те, що ці ліки могли використовуватися для лікування травм, отриманих потерпілою внаслідок ДТП, свідчать про належне підтвердження витрат на лікування потерпілої, що підлягають стягненню у кримінальному провадженні за ст. 286 КК. Для вирішення питання про стягнення матеріальної шкоди, завданої смертю доньки в результаті вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, на користь її батьків, які досягли пенсійного віку, встановлення факту їх проживання однією сім’єю разом із загиблою донькою до моменту вчинення кримінального правопорушення, не є обов’язковим. Обов’язок роботодавця відшкодувати шкоду, завдану її працівником іншим особам настає лише за сукупності таких обставин, як наявність трудових відносин між працівником, з вини якого заподіяно шкоду, та роботодавцем, а також заподіяння шкоди особою у зв’язку з виконанням трудових відносин. Солідарна відповідальність роботодавця виключається, якщо його працівник, який перебував у трудових відносинах із відповідним роботодавцем, шляхом використання службового транспортного засобу в позаробочий час без достатніх на те правових підстав вчинив ДТП, що кваліфікується за ч. 3 ст. 286 КК, а в матеріалах кримінального провадження немає доказів неналежного контролю з боку роботодавця за користуванням обвинуваченим автомобілем у власних цілях поза робочим часом та систематичності такого користування. У кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 286 КК відшкодуванню підлягають витрати, понесені потерпілим на спорудження надгробного пам’ятника потерпілій, загиблій у результаті вчинення цього кримінального правопорушення, які належно підтверджені документами, зокрема договором купівлі-продажу та накладними.  При визначенні розміру вказаних витрат такий критерій, як вартість стандартних пам’ятників і огорож у цій місцевості, визначений у постанові правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.10.2008 № 45 «Про витрати на поховання та пов’язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання», є неприйнятним у кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 286 КК з огляду на те, що ця постанова підлягає застосуванню для визначення розміру витрат на поховання лише в разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (постанова ВС від 13.09.2022 у справі № 686/24681/18 (провадження № 51-331км19), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106315587).
12. Огляд
    Огляд місця події може бути проведено до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Якщо під час огляду місця події було вилучено грошові кошти, які були предметом кримінального правопорушення, що є складовою частиною цієї слідчої дії, то нескладання слідчим окремого  процесуального документа – протоколу огляду грошових коштів – не може бути підставою для визнання вказаного доказу недопустимим (постанова ВС від 06.09.2022 у справі № 506/392/16-к (провадження № 51-815км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106141449).
13. Огляд водіїв, учасників ДТП, є обов’язковим, і ця процедура не є слідчою дією в розумінні вимог статей 214, 223 КПК, а тому немає передбачених законом підстав для визнання цих результатів медичного дослідження недопустимими й такими, що отримані з порушенням порядку, передбаченого законом, тобто до внесення відомостей до ЄРДР (постанова ВС від 06.09.2022 у справі № 506/392/16-к (провадження № 51-815км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106141449).
14. Аудіо-, відеоконтроль особи
    Якщо в ухвалі слідчого судді, постановленій на підставі клопотання слідчого про надання дозволу на проведення аудіо-, відеоконтролю особи, було надано дозвіл на проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії в публічно доступних місцях, місцях тимчасового перебування особи та інших місцях, на які вкаже особа, без визначення конкретних місць, де може відбуватися ця дія, то це не є порушенням вимог кримінального процесуального законодавства (постанова ВС від 28.09.2022 у справі № 225/373/21 (провадження № 51-227км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517311).
15. Контроль за вчиненням злочину
    У матеріалах кримінального провадження має міститися інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину. Ці кошти можуть бути як отримані зі спеціальних фондів органів правопорядку, так і надані особисто заявниками. Наявність постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, у якій він доручає оперативним співробітникам отримати кошти для проведення оперативної закупки, протоколу огляду та помітки грошових коштів, у результаті якого вони були ідентифіковані, виключає обґрунтовані сумніви в законності походження коштів для використання під час оперативної закупки (постанова ВС від 23.09.2022 у справі № 552/3066/17 (провадження № 51-151км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106517311).
16. Особливості закінчення дізнання
    У ст. 219 КПК передбачено загальну норму, яка визначає строки досудового розслідування, не підлягає розширеному тлумаченню та не передбачає будь-яких винятків або виключень. Під час проведення дізнання щодо кримінальних проступків слід керуватися загальними строками досудового розслідування, визначеними ст. 219 КПК. Особливості закінчення дізнання у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, установлені ст. 301 КПК, визначають правила щодо меж строків, якими мають керуватися дізнавач та прокурор. Однак ці строки регламентують не строки досудового розслідування, а строки на виконання повноважень на певному етапі досудового розслідування, які у своїй сукупності не повинні виходити за межі строків, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 219 КПК (постанова ВС від 06.09.2022 у справі № 705/1850/21 (провадження № 51-5604км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106191186).
17. Підстави закриття кримінального провадження
    Положення кримінального процесуального закону про закриття кримінального провадження «в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою» втратили чинність як неконституційні і застосуванню не підлягають з огляду на положення ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України». Зважаючи на те, що Законом № 1074-ІХ (набрав чинності 30.12.2020) з КК виключено ст. 366-1 «Декларування недостовірної інформації» і втрата чинності законом про кримінальну відповідальність, який раніше визнавав це діяння кримінальним правопорушенням, робить подальше кримінальне провадження безпредметним, Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2022 № 3-р(II)/2022, яким визнано неконституційним п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, не містить домінант, які унеможливлюють застосування інших положень ч. 1 ст. 284 КПК у їхньому взаємозв’язку з приписами ч. 7 цієї статті, що визначають порядок завершення кримінального провадження; кримінальне провадження щодо особи, яка обвинувачувалася стороною обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК, підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, що узгоджується з положеннями статей 2, 5 КК (постанова ВС від 28.09.2022 у справі № 522/20468/17 (провадження № 51-575км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106558700).
18. Відкриття матеріалів іншій стороні
    Перевірка слідчим суддею аспектів дотримання органами досудового розслідування вимог КПК щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, отримання їх результатів в іншому кримінальному провадженні жодним чином  не може звужувати право сторони захисту на належне ознайомлення не лише із цими доказами, але й з документами, які стали підставою для їх отримання, і не усуває обов’язку сторони обвинувачення відкрити такі документи в порядку ст. 290 КПК, щоб суд мав право допустити відомості, що містяться в них, як докази з огляду на вимоги ч. 12 ст. 290 КПК (постанова ВС від 28.09.2022 у справі № 757/38626/17-к (провадження № 51-5342км19), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106558696).
19. Судовий розгляд
    Проведення під час судового розгляду таких процесуальних дій, як допит малолітнього потерпілого та фактичне впізнання ним обвинуваченого як особи, яка заволоділа його майном, за участю його батька, який не був залучений у кримінальне провадження як законний представник під час досудового розслідування, з подальшим постановленням судом ухвали про визнання батька законним представником малолітнього потерпілого, що підтверджується технічним записом судового процесу, не вважається істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства (постанова ВС від 15.09.2022 у справі № 711/6180/20 (провадження № 51-5324км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106330143).
20. Судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку
    Ухвала суду першої інстанції про відмову в зміні запобіжного заходу обвинуваченому з тримання під вартою на інший, більш м’який запобіжний захід апеляційному оскарженню не підлягає (постанова ВС від 08.09.2022 у справі № 532/308/15-к (провадження № 51-6180км18), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106204986).
21. Відмова від апеляційної скарги, зміна і доповнення апеляційної скарги під час апеляційного провадження
    Клопотання прокурора, який подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, про неможливість його участі в розгляді апеляційної скарги у зв’язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні не є тотожним клопотанню про відмову прокурора від апеляційної скарги. Якщо в матеріалах кримінального провадження є лише клопотання прокурора першого виду, однак немає клопотання про відмову від апеляційної скарги, то закриття апеляційним судом кримінального провадження на підставі ст. 403 КПК є незаконним (постанова ВС від 07.09.2022 у справі № 202/5385/21 (провадження № 51-5998 км 21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106191195).
22. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків
    Спрощене судове провадження передбачене для розгляду обвинувачення у вчиненні кримінального проступку, тобто діяння, яке за визначенням не може потягнути позбавлення волі. Якщо суд першої інстанції на підставі наданих йому матеріалів може передбачити, що внаслідок застосування вимог кримінального закону розгляд закінчиться покаранням у виді позбавлення волі, то він має розглянути необхідність призначення розгляду в судовому засіданні та виклику для участі в ньому учасників кримінального провадження відповідно до ч. 3 ст. 382 КПК. Згода обвинуваченого на спрощений розгляд обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку у спрощеному провадженні повинна бути добровільною та усвідомленою. Якщо обвинувачений у присутності захисника підписав відповідні документи, які дали можливість прокурору відповідно до ст. 302 КПК звернутися до суду з клопотанням про розгляд обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку у спрощеному порядку, то згода засудженого в такому випадку була добровільною та усвідомленою і він мав підстави передбачити, що через порушення ним умов звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, за яким він був засуджений до покарання у виді позбавлення волі, остаточне покарання за оскарженим вироком може бути призначено відповідно до ст. 71 КК (постанова ВС від 20.09.2022 у справі № 759/16293/20 (провадження № 51-3974км21), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106390682).
23. Підстави для здійснення кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами
    Нововиявлені обставини – це юридичні факти, які вказують на специфічні правозастосовні помилки під час кримінального провадження, що пов’язані з особливими способами їх установлення. Не можуть вважатися нововиявленими обставинами нові докази, які не фігурували раніше, містять відомості, яких немає у матеріалах кримінального провадження, з ними не ознайомлені учасники судового провадження, а суд нижчого рівня не використав їх для обґрунтування своїх висновків та ухвалення рішення, а також подані учасниками судового провадження докази, які суд нижчого рівня безпідставно не дослідив або ж дослідив із порушенням установленої законом процедури. Нові докази можуть бути підставою для перевірки судового рішення в апеляційному порядку, а не за нововиявленими обставинами. При перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами разом із відповідною заявою суду необхідно надати належне підтвердження того, що висновок експертизи, який покладений в основу вироку, є завідомо неправдивим або неправильним унаслідок допущеної помилки, тобто надати процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження, яким би були встановлені такі факти. КПК передбачає можливість перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами саме тим суддею, який це рішення ухвалив, з обов’язком виконати вимоги статей 462, 427, 429 КПК та розгляду такої заяви з дослідженням доказів щодо обставин, установлених у судовому рішенні, відповідно до ст. 466 КПК (постанова ВС від 01.09.2022 у справі № 477/1981/17 (провадження № 51-1954км19), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106053120).
24. Питання, які вирішує суд під час виконання вироків
    Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі на підставі вироку, який набрав законної сили і виконується у зв’язку з необхідністю проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, учинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді, на підставі п. 12 ч. 1 ст. 537 КПК  не може вважатися запобіжним заходом з огляду на те, що в цьому разі змінюється лише режим відбування покарання, а сам засуджений є таким, що вже позбавлений волі (постанова ВС від 08.09.2022 у справі № 229/5466/20 (провадження № 51-614км22), можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106204984).

Джерело: 

Верховний суд