Проблемні питання законодавчого врегулювання права сторони захисту...

Проблемні питання законодавчого врегулювання права сторони захисту на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигяді тримання під вартою

УДК 343.13

Ольховська Марина Миколаївна, адвокат, кандидат юридичних наук

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА СТОРОНИ ЗАХИСТУ НА АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ УХВАЛИ СЛІДЧОГО СУДДІ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ У ВИГЯДІ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ

PROBLEMS OF LEGISLATIVE ADJUSTMENT OF THE RIGHTS OF THE PARTIES TO PROTECTION ON APPEALING APPEALS ARE SETTLEMENTED BY THE SUCCESSIONAL JUDGE ON APPLICATION OF THE PROTECTION MEASURE IN WITNESS OF APPLICATION IN ACCORDANCE WITH VALUE

Беззаперечна законність ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має вкрай важливе процесуальне значення як для самого підозрюваного зокрема, так і для винесення законного судового рішення по кримінальному провадженню вцілому. Протягом І півріччя 2016 року місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва розглянуто 15,4 тис. клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задоволено 8,5 тис., або 55,3 % [1, 5]. На нашу думку, зазначені статистичні дані вказують не тільки на наявність обвинувального ухилу досудового розслідування кримінальних проваджень в Україні, але й також підкреслюють процесуальну важливість і необхідність перевірки відповідних ухвал слідчого судді в апеляційному порядку, що підтверджує актуальність теми даного наукового дослідження.

Питання правового регулювання застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою досліджували в своїх наукових працях Т. В. Варфоломеєва, В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевий, Є. Г. Коваленко, З. Ф. Коврига, Ф. М. Кудін, Л. М. Лобойко, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Михєєнко, В. В. Назаров, В. Т. Нор, М. А. Погорецький, М. С. Строгович, О. Ю. Татаров, А. Р. Туманянц, В. І. Фаринник, С. Л. Шаренко, О. Г. Шило, М. Є. Шумило та інші. Однак, проблеми законодавчого закріплення права сторони захисту на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишаються актуальними і потребують проведення ґрунтовного наукового дослідження з метою виявлення і усунення наявних нормативних недоліків чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).

Слідчий суддя покликаний бути гарантом прав особи, яка залучається в кримінальне провадження, а не виступати як орган кримінального переслідування [2, 94]. Практична реалізація стороною захисту законодавчо закріпленого права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачає проведення судом вищої інстанції відповідної процесуальної перевірки беззаперечної законності, обґрунтованості і вмотивованості зазначеного судового рішення. Саме тому, на нашу думку, неприпустимими є законодавчі прогалини, «білі плями» в процесуальному порядку апеляційного оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На сьогоднішній день більшість процесуальних новел КПК України залишаються предметом активного обговорення в українській юридичній спільноті в зв’язку з нечіткістю і неоднозначністю викладення правових норм. На нашу думку, до таких норм можна віднести і ч. 3 ст. 407 КПК України, відповідно до якої за результатами апеляційного розгляду скарги на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і винести нову ухвалу. Ми вважаємо цілком аргументованими наукові висновки, що неоднозначність правозастосування навряд можна вважати позитивним явищем. Видається, що однією із причин є законодавчі недоліки, що не дозволяють судам першої та апеляційної інстанцій повністю реалізувати їхній процесуальний статус та забезпечити змагальну процедуру розгляду скарг [3, 189].

Як показує практика, апеляційні суди України на підставі п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України виносять нові ухвали про обрання міри запобіжного заходу під час досудового розслідування, в тому числі і за результатами судового розгляду скарг сторони захисту на ухвали слідчих суддів. При цьому ми вважаємо, що положення п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України суперечать іншим нормам КПК України, в зв’язку з чим залишається спірним питання процесуального права апеляційного суду, скасувавши ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, винести ухвалу про застосування іншої більш м’якої міри запобіжного заходу. У відповідності до ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора. Таким чином, законодавець закріпив виключне право слідчого судді на винесення ухвали про обрання міри запобіжного заходу під час досудового розслідування кримінального провадження. В п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України закріплено визначення слідчого судді, а саме: слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому ст. 247 цього Кодексу, – голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. На наш погляд, зазначена колізія є серйозним недоліком чинного вітчизняного кримінального процесуального законодавства і може стати вагомою підставою для звернень з відповідними заявами проти України до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) осіб, до яких судами апеляційної інстанції була застосована міра запобіжного заходу під час досудового розслідування кримінального провадження. В зв’язку з цим ми вважаємо, що необхідно доповнити ч. 4 ст. 176 КПК України, виклавши її в наступній редакції: «Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора; судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про застосування (відмову в застосуванні) запобіжного заходу; а під час судового провадження – судом за клопотанням прокурора».

Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачає обов’язок слідчого судді встановити в ухвалі розмір застави, необхідної для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України. Визначення розміру застави в такому випадку здійснюється в порядку, передбаченому ст. 182 КПК України. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ надав роз’яснення, що оскарження міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в частині визначення розміру застави неможна трактувати як оскарження міри запобіжного заходу у вигляді застави. Тому апеляційні суди повинні приймати такі скарги до розгляду як оскарження міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою [4]. Зазначене процесуальне питання є предметом активного наукового обговорення в зв’язку з тим, що існує неоднакова судова практика відносно розгляду апеляційних скарг сторони захисту, в яких оспорюється розмір застави, визначений слідчим суддею. В розумінні ст. 309 КПК України, ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді застави не може бути предметом апеляційного оскарження, в зв’язку з чим деякі апеляційні суди виносять ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження по зазначеному виду скарг. Ми вважаємо, що така позиція є помилковою і позбавляє підозрюваного права доступу до правосуддя з метою захисту своїх прав і свобод. На наш погляд, цілком аргументованою є наукова думка, що в таких випадках апеляційному оскарженню підлягає не ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, а саме ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в частині встановлення розміру застави. З огляду на це, повністю доречною є аналогія з оскарженням вироку суду в частині окремих рішень суду, які в ньому містяться (вирішення цивільного позову чи долі речових доказів, призначення покарання і т. д.) [5, 53-54]. Разом з цим, на нашу думку, з метою запобіганню порушенням прав та інтересів підозрюваного зазначене спірне процесуальне питання підлягає врегулюванню на законодавчому рівні. Ми вважаємо, що ст. 309 КПК України доцільно доповнити відповідним положенням, закріпивши, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи про відмову в застосуванні, в тому числі і в частині визначення розміру застави. В зв’язку з вищевикладеним важливо підкреслити, що ч. 3 ст. 407 КПК України не дає право суду апеляційної інстанції змінити ухвалу слідчого судді. На нашу думку, зазначена прогалина законодавства є досить суттєвою, адже в разі зміни апеляційним судом розміру застави, ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою доцільно змінити, а не скасувати. Ми вважаємо, що необхідно доповнити ч. 3 ст. 407 КПК України окремим пунктом, виклавши його в наступній редакції: «3) змінити ухвалу».

Законодавчо закріплене право підозрюваного на доступ до правосуддя з метою перевірки судом вищої інстанції законності ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою забезпечує додержання загальних засад кримінального провадження, закріплених ст. 7 КПК України, а також відповідає вимогам міжнародного права в сфері захисту прав і свобод підозрюваного як учасника кримінального судочинства. При цьому виявлені під час проведеного даного наукового дослідження процесуальні недоліки дають підстави для висновків, що положення КПК України нечітко і досить поверхово регулюють порядок апеляційного оскарження відповідної ухвали слідчого судді. Наявність суперечливої судової практики стосовно вирішення зазначеного процесуального питання підтверджує доцільність невідкладного запровадження законодавчих змін. Ми вважаємо, що позбавлення свободи як обмеження одного з конституційних прав особи повинно відбуватись із суворим дотримання вимог чинного законодавства. Неприпустимою є будь – яка невизначеність чи неоднозначність процесуальних норм, що на сьогоднішній день має місце в КПК України. Варто підкреслити, що відповідні зміни повинні вноситись з обов’язковим урахуванням норм міжнародного права та на основі змістовного вивчення і аналізу досвіду демократичних країн світового співтовариства. При цьому важливо, щоб таке запозичення відбувалось без нехтування особливостями державного розвитку України. Підозрюваний, відносно якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, повинен мати законодавчо закріплені гарантії можливості перегляду судом вищої інстанції відповідної ухвали слідчого судді у найкоротші строки відповідно до чітко встановленого процесуального порядку.

Список використаної літератури

Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей та міста Києва протягом І півріччя 2016 року. (дата звернення 17.06.2017).
Гончаренко В. Г. Захист прав учасників кримінального провадження як соціально – правовий канон / В. Г. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури України. – К. : ВЦ ААУ. – 2014.- Число 3 (31).- С. 92-97.
Крикливець Д. Є. Реалізація засади змагальності під час розгляду скарг слідчим суддею: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза; оперативно – розшукова діяльність» / Д. Є. Крикливець.- Л. – 2016. – 258с.
Узагальнення 2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (витяг). URL: sc.gov.ua/uploads/tinymce/ files/Узагальнення.doc (дата звернення 17.06.2017).
Шаренко С. Л., Шило О. Г. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою: проблеми правового регулювання і правозастосування / С. Л. Шаренко, О. Г. Шило // Вісник кримінального судочинства. – 2016.- №1. – С. 50-57. URL: http://vkslaw.knu.ua/images/verstka/ 1_2016_Sharenko_Shilo.pdf (дата звернення 17.06.2017).